• hmu@ukr.net
  • +380997717780

Психологична допомога

Перша психологічна допомога військовим: як знизити вірогідність розвитку посттравматичного синдрому після війни

Кожному рятувальнику, який перебуває на своєму фронті під час бойових дій, також необхідна психологічна допомога. Після війни в людей формується синдром ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Особливо це стосується тих, хто наразі перебуває на передовій та захищає країну. Психолог Анна Попова у розмові з УНН розповіла про модель надання першої психологічної допомоги, який знизить вірогідність розвитку посттравматичного синдрому в подальшому.

Деталі

Протокол надання допомоги, яким поділилася психолог, підійде для тих, хто працює рятувальниками та бере участь у бойових діях. Він запроваджений Міністерством охорони здоров’я Ізраїля та використовується вже декілька років на території цієї держави. Має під собою серйозне наукове підґрунтя.

Психолог зазначає, що завдання першої психологічної допомоги полягає в тому, щоб швидко перевести людину з не функціонуючого стану у функціонуючий.

Зокрема, травма формується там, де є пряма загроза життю людини. В цій кризовій ситуації людина відчуває себе повністю безпорадною, вона не здатна собі допомогти. Саме таке ставлення до навколишньої реальності формує паніку, шок, завмирання, неефективну поведінку та втрату зв’язку з реальністю.

Як тільки людина починає інтерпретувати все, що відбувається, як травматичні події – в неї починає розвиватися симптом гострої стресової реакції, що заважає дати відсіч загрозі. Такі симптоми посилюють почуття безпорадності та роблять дїї людини ще менш ефективними.

“Ми не можемо зменшити загрозу. Вона є, вона вже відбулася. Але ми можемо працювати з безпорадністю, виводити людину в більш ефективне функціонування і можливість хоч якось тверезо мислити та приймати рішення”, – зазначає спеціаліст.

Для того, щоб вивести людину з гострого стресового стану, необхідно лише півтори хвилини, додає психолог.

Анна наголошує, що це дуже просто зробити, а найголовніше – це допомагає позбавитись сильного посттравматичного синдрому у майбутньому. Якщо правильно допомогти людині в моменті, то це допоможе їй не тільки тут і зараз, а й в майбутньому.

Змусити людину діяти

Необхідно відправити меседж, що людина повинна хвилюватися про себе самостійно, допомогти собі, не спираючись на інших. Це можна роботи як фізично – намагатись не обіймати, не допомагати йти, так і психологічно – не робити нічого за людину, а підштовхувати її зробити самостійно те, що їй під силу в конкретний момент.

Не пропонувати людині сідати або лягати в такому стані. В сильній стресовій реакції виділяється багато гормонів стресу, які звужують судини та відправляють потік крові до кінцівок для того, щоб людина змогла захистити себе в стресовій ситуації.

Саме так природа запрограмувала нас на збереження себе. Така фізіологічна реакція дає змогу битись чи тікати. Коли ми пропонуємо людині сісти, їй нема куди подіти свою стресову реакцію, і гормони стресу починають працювати проти неї.

Не пропонувати пити воду

Ковтання запускає роботу парасимпатичної системи, а коли людина знаходиться в стресі, їй треба мобілізуватися і виконувати дії, які пов’язані з роботою симпатичної нервової системи.

Щойно людина ковтає воду, в неї активується вагус (блукаючий нерв парасимпатичної системи – ред.), і заспокоює її. Починають розширюватися судини, внаслідок чого падає тиск, і в мозок перестає надходити кров. Це може призвести до втрати свідомості та непритомності. Тобто, в такій ситуації не треба заспокоїтись та бездіяти, а треба змусити до дій.

“Давайте людині якісь завдання, які вона точно зможе виконати даний момент. Щось дуже коротке, просте, але те, що допоможе відчувати себе ефективним. Коли людина діє, у неї працюють когнітивні функції, і вони допомагають не включатися емоційно, допомагають відчути себе порадним, та повертають людину до тверезого мислення”, – зазначає психолог.

Спікер пропонує надавати чіткі інструкції:

  • взяти якусь річ, та покласти її на місце;
  • порахувати автівки навколо;
  • перевірити кількість поранених;
  • порахувати, скільки залишилось патронів.

У кінці обов’язково треба підкріпити позитивно людину за виконані дії та подякувати за допомогу. Це важливо для того, щоб запустити роботу дофамінового комплексу. Людина повинна працювати, повинна діяти навіть в такій надзвичайній ситуації.

Не говорити з людиною про емоційний стан

Треба спробувати включити когнітивні функції, більше говорити про події, про плани людини, про те, що вона може зараз зробити, як вона може це зробити.

“Нехай людина сама думає, як вона може собі допомогти. Не давайте їй готових варіантів. Краще давайте можливість вибрати з двох варіантів – це допомагає включити префронтальну кору головного мозку, яка відповідає за ефективне функціонування, планування, контроль та силу волі”, – зазначає співбесідник агентства.

З людиною треба говорити про технічні моменти, факти, вибір. Наприклад, попросити назвати ім’я тих, хто знаходиться поруч. Порахувати, скільки людей вона бачить, назвати п’ять будь-яких речей, які вона зараз бачить. Це допомагає дуже швидко переключити мозок з емоційної сфери на когнітивну.

“Якщо ми спробуємо її активізувати, то людині буде легше функціонувати ефективно і приймати правильні рішення. Коли ми говоримо про емоції – ми запускаємо в роботу лімбічну систему, яка відповідає за всі емоції, в тому числі посилює відчуття страху”, – наголошує спікер.

Водночас спеціаліст додає, у випадку, якщо ви відчуваєте, що втрачаєте контакт з людиною – зверніться до неї за ім’ям. Ім’я – це те, що знаходиться на поверхні нашої пам’яті, і швидко повертає нас в свідомий стан. Повторіть тричі ім’я людини, потім попросіть про допомогу, після чого давайте чіткі інструкції, які наводилися вище.

Такі прості дії можуть допомогти включити свідомість навіть пораненої людини. Вона може діяти більш ефективно і допомагати як собі, так і іншим.

Допомогти людині реконструювати хронологічні події, які відбувались в кризовий момент

Наша пам’ять функціонує таким чином, що коли у крові багато кортизолу, гормону стресу – події починають плутатись, і відчуття часу втрачається. Здається, що ті декілька секунд були насправді часом.

Під дією гормонів стресу відбувається сплутаність подій, людині важко переказати все, як було насправді. Також людина може втратити фінальну крапку хронології подій, тобто те, чим все завершилось. І для того, щоб не відбувались флешбеки в подальшому, щоб пам’ять все вірно записала та залишила цю стресову ситуацію в минулому – необхідно допомогти людині встановити хронологію подій, та поставити фінальну крапку у вигляді того, чим все завершилось.

Спеціалістка зазначає, що на це є 6 годин з моменту завершення загрозливих подій. Якщо зробити це вчасно, не буде посттравматичного розладу та страшних флешбеків з нічними кошмарами. Якщо не допомогти людини конструювати хронологічні події в пам’яті, то ця сплутаність закріплюється в мозку, і людина ходить по замкнутому колу, що породжує тривожність та травматичну поведінку.

Як це зробити: коли загрозливий інцидент закінчиться, треба проговорити факти в хронологічному порядку, це дуже важливо навіть для всіх учасників подій. Тобто, швиденько підсумувати: що було, і чим все завершилась.

“Ми їхали, почали стріляти, ми сховались за машиною, Михайло був пораненій. Андрій допоміг йому переміститися в магазин, останні продовжували відстрілюватися, потім перебігли магазин. Сашку вдалося підірвати танк, після чого ми відправились знову на базу”, – наводить приклад хронології подій психолог.

Необхідно дуже коротко назвати всі факти, і поставити крапку, як фінальне завершення подій. Теж саме дуже важливо робити для тих, хто був контужений та тимчасово втратив пам’ять чи свідомість. Їм дуже важливо заповнити подіями ту порожнечу, яка в них з’явилась. Це допоможе в майбутньому пережити події з меншими затратами, та зберегти психічну стабільність.

Сфокусувати увагу та дати словесну підтримку

Якщо ви відчуваєте, що втрачаєте увагу людини, чи вона відмовляється співпрацювати, сфокусуйте увагу людини на собі. Під час стресу в нас з’являється “тунельне мислення”, і ми дуже часто не бачимо те, що нас оточує.

“Скажіть людині: подивись на мене, я з тобою. Я буду поруч, поки не прийде допомога. Якщо ми будемо працювати, як команда, і ти будеш мені допомагати – у нас точно все вийде. Так ви фокусуєте людину на співпраці, включаєте її когнітивні функції, надаєте підтримку, що ви поруч до якогось періоду, поки не з’явиться інша допомога чи людина не стане повністю самостійною”, – резюмувала психолог.

Джерело: УНН