• hmu@ukr.net
  • +380997717780

Військові супутники Землі

За матеріалами статті МИХАЙЛО ЖИРОХОВА (військовий експерт, історик, автор книг і статей з історії локальних конфліктів ХХ сторіччя) від 4 ГРУДНЯ 2019

Для обороноздатності будь-якої ядерної держави, а тим більше такої великої, як Росія, важливим елементом є не тільки засоби доставляння ядерної зброї, але і система попередження про ракетний напад. Остання дозволяє завчасно сповіщати військових про таку загрозу. Система дозволяє відстежувати пуски ракет майже одразу після їхнього старту на розгінній ділянці.

Зазвичай вона складається з двох компонентів – наземної і космічної, про яку й піде мова далі.

Яку спадщину отримала Росія від СРСР

Сама система попередження перепала Російській Федерації від Радянського Союзу. І мала вона нехитру назву «Око». До 2014 року це були чотири супутники: три («Космос-2422», «Космос-2430» і «Космос-2440») – на високій еліптичній орбіті та один («Космос-2379») на геостаціонарній орбіті. Однак термін служби навіть такої надійної техніки, як радянська, не гумовий, і на початку 2014 року перестав працювати «Космос-2379», а через п’ять років зійшов з орбіти і згорів у атмосфері над Тихим океаном «Космос-2430».

Решта два теж знаходяться в критичному стані. За оцінкою західних фахівців, їхній ресурс вичерпаний, і нині вони можуть працювати в кращому випадку декілька годин на добу, а весь інший час знаходяться в «сплячому режимі».

Військово-політичне керівництво Росії, звичайно, розуміє всю важливість проблеми. З середини 1990-х років була реанімована радянська заміна старих супутників системи «Око», яка отримала назву «Око-1». До 2012 року були запущені вісім апаратів, але сьогодні через вироблення ресурсу і низку збоїв вони виведені з бойового чергування. Проблеми виявилися настільки масштабними, що російські військові повністю відмовилися від виробництва апаратів цього типу.

Як змінився «основний склад» на орбіті

Лише в середині нульових Міністерство оборони Росії для заміни цієї радянської системи почало розробку і впровадження Єдиної космічної системи. За початковим задумом, основою її повинні бути супутники типу «Тундра».

Створені в абсолютно інших технологічних умовах, з використанням західних комплектуючих, ці апарати повинні були стати універсальними. Вони мали не тільки виявляти інфрачервоне випромінювання пусків як наземних, так і морських балістичних ракет, а й розраховувати траєкторію їхнього польоту. Передбачалося, що ці апарати безпосередньо взаємодіятимуть також з наземними системами протиракетної оборони. Навіть більше, вони повинні були працювати як на еліптичних, так і на геостаціонарних орбітах.

Радянські апарати могли в кращому випадку виявити пуск ракети, а все інше виконував наземний ешелон оборони. А в умовах, коли більша частина наземних комплексів фактично була втрачена (залишилася на території незалежних держав, у тому числі України), росіяни були змушені основний акцент робити на космічну складову.

До 2017 року вдалося вивести на високу еліптичну орбіту з апогеєм трохи більше ніж 39 000 км два супутники типу «Тайга» – «Космос-2510» і «Космос-2518». Разом з нещодавно запущеним апаратом (певно, якийсь умовний «Космос-2519») російське угруповання ешелону попередження про ядерний удар складає рівно три штуки.

І це половина від мінімальних потреб. За розрахунками військових фахівців, для того щоб мати прийнятний рівень забезпечення безпеки держави, їх повинно бути як мінімум шість. Недостатня кількість супутників може призвести до того, що інформації буде явно недостатньо для прийняття рішення про ядерний удар у відповідь (як це прописано в стратегічних планах оборони держави).

А якщо сюди додати і традиційне відставання радянсько-російської електроніки, то отримуємо жалюгідну картину. Чого варте, наприклад, помилкове спрацьовування всієї системи – у 1983, 1985 і 1995 роках. І це при тому, що функціонував весь парк супутників і вся наземна структура. Що вже говорити про нинішній стан?!

Як поповнити брак супутників і чи реально це

Все сказане вище стосується спеціалізованих супутників, «заточених» для фіксування пусків. Однак час від часу російські генерали заявляють про свої плани ввести до складу Єдиної космічної системи численні апарати, які вже є на орбіті та використовуються різними державними структурами для інших цілей. Наприклад, супутники Міноборони РФ системи «Ліана», завданням яких є навігаційне і чітке забезпечення російського флоту у світовому океані, зокрема й чергових стратегічних підводних ракетоносців – носіїв ядерної зброї. Є ще апарати радіолокаційної, оптико-електронної і геодезичної розвідки.

Правда, питання про те, наскільки їхня апаратура буде здатна зафіксувати пуск балістичної міжконтинентальної ракети, лишається відкритим. Так, наявний парк супутників Єдиної космічної системи навряд чи здатний забезпечувати прийнятний рівень цілодобового спостереження за точками потенційного запуску балістичних ракет.

Цей недолік частково компенсується розгортанням радіолокаційними станціями наземного ешелону системи нового зразка. Однак після того, як умовна лінія фронту присунулася фактично до кордонів РФ, про дійсно раннє попередження ракетного нападу годі й казати.

Космічна розвідка – як це працює

за матеріалами сайту www.defence-ua.com

На сьогодні близько 40 країн світу працюють над програмами щодо використання результатів застосування космічних засобів в системах озброєння. Серед них і Україна. Важливу роль космічні засоби відіграють і в питанні отримання відомостей про ворога і його плани. А роль розвідки в глобальній війні, як відомо, лише зростає
До недавнього часу основною сферою військових дій були: суша, вода і повітря. Але, починаючи з кінця ХХ століття, роль космічного простору і космічних засобів в досягненні військових цілей постійно зростає.

З космосу – видніше
Космічна розвідка виникла і розвинулася як побічний продукт освоєння людиною космосу. Першими перспективу використання навколоземного космічного простору з метою ведення розвідки оцінили військово-політичні кола США після успішного виведення Радянським Союзом на орбіту першого штучного супутника Землі.

В ті часи науковий співробітник Лабораторії прикладної фізики Університету Джонса Хопкінса Френк Макклур по випромінюваному супутником радіосигналу і доплеровському ефекту зумів з досить високою точністю визначити просторове положення космічного тіла відносно земної поверхні.

Зворотне припущення гіпотетично допускало отримання радіосигналу з Землі і відбитого сигналу з космосу, що дозволяє угрупованню з кількох супутників з такою ж точністю визначити місцезнаходження тих чи інших об’єктів на поверхні планети.

Американське керівництво стривожила сама можливість появи у СРСР такого роду апаратури і вони спішно почали розвивати власні оптико-електронні та радіолокаційні засоби розвідки і позиціонування, а також ракети-носії для виведення їх на орбіту. З іншого боку, перспективу освоєння космосу як оперативного середовища для подальшої розробки та розміщення там засобів розвідки визначила також відмова СРСР від участі в ініційованій США програмі “відкритого неба”.

Велика оглядовість навколоземного космічного простору дозволяє здійснювати глобальне спостереження космічними засобами за всіма районами земної поверхні, повітряним і космічним простором практично в реальному масштабі часу. Це дає можливість миттєво реагувати на будь-яку зміна обстановки в світі. Не випадково, на думку американських фахівців, в підготовчий період космічні системи розвідки дозволяють отримувати до 90 відсотків інформації про потенційного супротивника.

Слід також зазначити, що візуальні і оптичні спостереження з космосу характеризуються так званою властивістю надвидимості. Наприклад, дно з борта корабля проглядається на глибину до 70 метрів, а на знімках з космосу – до 200 метрів, при цьому видно і об’єкти, що знаходяться на шельфі. Це дозволяє контролювати наявність та переміщення ресурсів противника і робить марними засоби маскування, що є ефективними проти повітряної розвідки.

Всі ці фактори зіграли важливу роль у виникненні і становленні космічної розвідки, як нового виду розвідки.

В даний час космічна розвідка розглядається як складова частина стратегічної та оперативно-стратегічної розвідки, що є сукупністю заходів по отриманню, обробці та аналізу інформації про стан угруповань військ, військових об’єктів, географічних районів планети та інші розвідувальні об’єкти з використанням космічних засобів і пов’язаних з ними наземних систем.

Засоби мають значення

Безпосередньо для ведення космічної розвідки використовуються космічні системи видової, радіотехнічної та радіорозвідки, які включають в себе низькоорбітальні та високоорбітальних угруповання супутників і комплекси радіоперехоплення на геостаціонарних орбітах.

Бойовою одиницею космічної розвідки є розвідувальний супутник або, як його ще називають – супутник-шпигун. Це – космічний апарат (КА), призначений для спостереження Землі з метою забезпечення розвідувальної діяльності або супутник зв’язку, що застосовується для розвідки.

Для створення безперервного моніторингу обстановки на орбіту можуть виводиться кілька супутників, об’єднаних в угруповання. Це дозволяє отримувати розвідувальну інформацію безперервно і цілодобово. У мирний час на орбіті Землі можуть одночасно перебувати кілька угруповань КА, що виконують завдання видової і радіотехнічної розвідки.

Під час бойових дій значимість розвідувальних супутників зростає критично. Отримання інформації про зосередження військ противника за лінією фронту або координат, наприклад, його авіаносного ударного угруповання стратегічно важливо для застосування високоточної зброї при стрільбі на максимальну дистанцію.

“Передовиками” у володінні розвідувальними супутниками на сьогодні є США і РФ, яка експлуатує військово-космічний потенціал, що дістався від СРСР і наразі поступово тане. Активно наздоганяє лідерів Китай, який швидкими темпами розвиває власні військово-космічні системи, в тому числі і розвідувальні.

Крім лідерів, безпосередньо розвідувальними супутниками військового призначення на сьогодні володіють також Великобританія, Ізраїль, Індія, Італія, Канада, Туреччина, Франція, ФРН, Південна Корея і Японія.

Космічне командування ВПС США (Air Force Space Command, AFSPC) сьогодні розпоряджається понад 350 супутниками військового призначення, які знаходяться на орбітах – від низької опорної до геостаціонарної. Угруповання супутників зв’язку і ретрансляції налічує близько 180 КА, угруповання супутників-розвідників – 69 КА, а також 13 КА системи виявлення стартів балістичних ракет і ядерних вибухів. Крім цих супутників AFSPC може залучати цивільні супутники зв’язку і навігації, в тому числі і супутники дистанційного зондування Землі. Оперативне супутникове угруповання США військового часу може налічувати до 500 КА. У планах AFSPC ще у 2019 році було закупити ще 100 КА і на це з бюджету Пентагону навіть було отримано 13 млрд доларів.

Після розвалу СРСР в РФ програма розвитку КА військового призначення різко скоротилася. З 1991 року супутники військового призначення (кількістю близько 60 одиниць) в основному лише сходили з орбіти, а військове космічне угруповання пповнювалось новими апаратами, найчастіше, спонтанним чином.

На даний момент угруповання КА військового призначення РФ налічує близько 20 супутників і цієї кількості явно недостатньо для реалізації амбіцій, які намагається демонструвати російське військово-політичне керівництво. Наприклад, супутники оптико-електронної розвідки мають угруповання з двох КА “Персона” і двох КА “Барс-М”. Це угрупування може бути збільшене за рахунок малих супутників типу “Янтар” і “Орлец”, виведених на низьку орбіту, з терміном функціонування від 60 до 120 днів.

Частково завдання космічної видової розвідки можуть вирішувати супутники ДЗЗ “Ресурс-П” (створений на основі КА “Персона”) і “Електро-Л”, що знаходяться на геостаціонарній орбіті. “Ресурс-П” може переглядати смугу в 950 км з деталізацією об’єктів в зоні шириною 38 км, при цьому видаючи цифрові знімки з роздільною здатністю 12 метрів. “Електро-Л” видає якісні оглядові зображення видимого диска Землі з роздільною здатністю 1000 х 1000 метрів. Для красивих фотошпалер на робочий стіл комп’ютера це непогано, а ось для задач розвідки недостатньо.

Завдання РТР виконують два КА “Лотос-С / С1” і два КА “Півонія-НКС”, що входять до системи морської космічної розвідки і цілевказівки “Ліана”. Незважаючи на своє “морське” призначення, супутники МКРЦ “Ліана” можуть працювати і по сухопутних об’єктах, видаючи високоточну інформацію російським ударним комплексам повітряного, наземного і морського базування.

Міністерство оборони РФ, як і космічне командування США, може в своїх інтересах використати і цивільні супутники “подвійного призначення”, але таких, на даний момент небагато.

Активним розвитком військово-космічних систем займається також Китай. Природно, що розвідка має пріоритетне значення. У березні 2001 р в КНР булу прийнято спеціальну програму “1-2Б”, яка передбачала створення і впровадження високотехнологічної зброї, в т.ч. розвідувальних супутників. І вже в квітні 2006 року Китай почав виводити на орбіту сучасні супутники електронної розвідки “JB-5”, що здатні відстежувати ситуацію в цілодобовому режимі і передавати інформацію в реальному часі.

Можливості радіоелектронного перехоплення Китаю в космосі оцінюються високо і Піднебесна вважається в цій сфері третьою, після США і РФ, країною світу.

Фахівці не виключають перетворення Китаю до 2045 року на світового лідера аерокосмічної промисловості – це неодмінно позначитися і на можливостях КНР з ведення космічної розвідки.

Як це працює

Першим військовим конфліктом, де роль космічної розвідки зробила вирішальний вплив на хід бойових дій стала війна в Перській затоці 1991 року. Так з боку коаліційних сил була задіяне орбітальне угруповання з 86 КА, з яких: 29 КА розвідки, 2 КА попередження про ракетний напад, 36 КА навігації, 17 КА зв’язку, 2 КА метеозабезпечення.

Розвиток технологій використання військового космосу було продовжено при проведенні операції “Союзна сила” в Югославії в 1999 році.

Під час цієї операції війська НАТО використовували близько 120 КА різного призначення, в тому числі 36 КА зв’язку, 35 КА розвідки, 27 КА навігаційних і 19 КА метеорологічних. На думку американських фахівців, космічні системи забезпечували отримання до 90% інформації про потенційного супротивника. Серед космічних апаратів, які відігравали найбільш важливу роль в забезпеченні підготовки, планування і здійснення контролю за результатами нанесення ударів по об’єктах, розташованих на території Югославії особливо виділялися супутники видової розвідки: радіолокаційної (Lacrosse) і оптоелектронної (КН-11). Зокрема в пресі згадувалося про використання двох КА Lacrosse з метою отримання зображення об’єктів на території Югославії в будь-який час доби незалежно від погодних умов (перебували на навколоземних орбітах, висота яких становила 680 км). Вони вели розвідку югославських об’єктів 4 рази на добу, при цьому двічі безпосередньо над територією краю Косово. Максимальна роздільна здатність бортової апаратури такого супутника – 0,3-0,9 м. Отримана таким чином інформація використовувалася для забезпечення видачі цілевказівок для нанесення ударів бойовими літаками НАТО або крилатими ракетами Tomahawk по різних об’єктах, у тому числі по мобільних ЗРК, а також по скупченнях автомобільної та бронетанкової техніки.

Ще більш вражаючою за масштабами використання даних від космічних засобів стала війна в Іраку 2003 року. Для американської армії операція зі звільнення Іраку (Operation Iraqi Liberation) стала своєрідним полігоном з проведення випробувань нових зразків космічних засобів, і вдосконалення способів їх бойового застосування.

Використовувалися різноманітні військові і комерційні КА спостереження, зв’язку, навігації та метеорологічні КА, а також КА попередження про ракетний напад. В цілому задіяне в ході війни в Іраку орбітальне угруповання містило 50-59 військових космічних апаратів різного цільового призначення, 28 апаратів системи GPS і велике число комерційних КА зв’язку і дистанційного зондування Землі. В цілому космічні засоби здійснили настільки сильний вплив на дії багатонаціональних сил в конфлікті в зоні Перської затоки, що навіть сприяли розробці нових тактичних прийомів їх бойового застосування. Концепція спільного і взаємопов’язаного за часом і простором застосування авіаційних засобів розвідки і ураження, космічних засобів розвідки, інтегрованих в єдину систему, стала якісно новим етапом в розвитку високоточних систем розвідки і ураження. Саме така інтегрована авіаційно-космічна розвідувальна система була задіяна в ході війни в Іраку.

Під час проведення військової операції в Сирії РФ також намагалася використовувати наявні засоби космічної розвідки і пов’язувати їх із застосуванням інших засобів. Росіяни стверджують, що при цьому навіть “була практично відпрацьована концепція авіаційно-космічного розвідувально-ударного контуру”. Зокрема, в російських джерелах повідомляється, що до складу такого контуру входили розвідники підрозділів Сил спеціальних операцій (ССО) з комплексами розвідки управління і зв’язку (КРУС) “Стрілець”, безпілотники-розвідники ( “Орлан” та “Форпост”), літаки розвідники (Ту-204Р, А-50), КА видової і радіотехнічної розвідки ( “Персона”, “Барс-М”, “Лотос-С / С1”, “Півонія-НКС”).

Вся інформація в режимі реального часу централізовано збиралася і оброблялася в Національному центрі управління обороною (НЦУО) Міноборони РФ. Але, якщо в Сирії, подібна концепція ще могла спрацювати, то невідомо, як ця система зможе спрацювати під час протистояння з більш підготовленим в технічному і технологічному відношенні противником …

Чим далі – тим більше

На сьогодні провідні технологічно розвинені країни, що мають вихід в космос, і, перш за все, США, а також інші країни НАТО і Китай, ведуть активні розробки по використанню космосу у військових цілях. Традиційна сфера використання космічного простору – це розгортання глобальних систем інформаційно-космічного забезпечення, основу яких складають системи навігації, зв’язку і розвідки.

Також останнім часом в провідних технологічно розвинених країнах, і, перш за все, в США, активізувалися дослідження в області доктрин, концепцій і технологій, пов’язаних з розробкою і застосуванням зброї, що діє в космосі і через космос. У цих умовах завдання з добування, обробки і доставки інформації з високою оперативністю здатні повноцінно і успішно вирішувати лише космічні системи. Тільки космічні засоби розвідки дозволяють спостерігати противника на всю глибину його оборони, засоби зв’язку і навігації забезпечують глобальним зв’язком і високоточним оперативним визначенням координат будь-яких об’єктів. Це дає можливість вести бойові дії практично на необладнаних з військової точки зору територіях і віддалених театрах військових дій.

Все це говорить про те, що актуальність використання космосу як нової сфери військового протиборства, буде незмінно зростати і тут зможуть діяти лише високорозвинені в економічному і технологічному відношенні держави. В таких умовах лише одиниці зможуть успішно конкурувати в цій сфері і, звичайно ж, шанси на досягнення успіху мають лише ті, хто, крім технологічного потенціалу, має ще й безмежні матеріальні та інтелектуальні ресурси для його реалізації. А таких країн у світі не так вже й багато …

Адаптована версія матеріалу, що оприлюднена у спеціальному спільному з Defense Express випуску журналу “Вселенная, пространство, время”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.